«ГОЛВНЕ – НЕ БОЯТИСЯ РОБОТИ, А БОЯТИ НЕ ВСТИГНУТИ ЇЇ ЗРОБИТИ…»

Активність депутата Ново­волинської міської ради Віктора Івановича Тарасенка знайома багатьом, проте з особливою повагою та вдячністю до нього відносяться люди, життя яких стало значно комфортнішим, і у цьому є його неабияка заслуга.
Раніше працював гірничим робітником очисного вибою, машиністом, бригадиром ГРОВ, за працю відзначений медалями. Але завжди брав активну участь у громадському житті, є членом ГО «Спілка шахтарів-інвалідів праці Волині», членом ради «Всеукраїнської спілки шахтарів-інвалідів України».
– Йшов у депутати для того, аби допомагати людям, – наголосив Віктор Іванович під час нашої зустрічі. – Бути депутатом – це не тільки голосувати у залі, це у першу чергу – працювати з людьми, чути їхні проблеми та допомагати їх вирішувати.
А він й справді трудівник, ніколи не відсиджується десь у кабінетах: то у дворі вислуховує проблеми мешканців свого округу, то займається облаштуванням одного з дворів, то біжить у ЖКО, де вирішуватиме нову проблему… Так з дня у день, жодного без відпочинку. Віктор Іванович займався водопониженням району приватної забудови колишньої шахти №2 та асфальтуванням після виконання цих робіт за кошти, які таки зумів «вибити» після кількох поїздок до Києва у Міністерство вугільної промисловості. Уже три дитячих майданчики нині встановлені у дворах міста з його допомогою. Також разом із небайдужими мешканцями району приватної забудови (район шахти №2) облаштували стадіон. Два роки переконував «Автодор» про доцільність встановлення світлофора на перехресті вулиць Маяковського та Автобусної – і це йому вдалося. Допоміг зберегти гуртожитки шахт №№1,5,9, які йшли з молотка за борги – це вважає найбільшим своїм і найважчим досягненням. Адже не тільки зберіг їх для людей, а й після цілої епопеї поїздок до столиці, пікетування Міністерства вугіль­ної промисловості разом з ініціативною групою та міською владою – все вдалося, як і згодом – капітальний ремонт цих помешкань. А не так давно потурбувався і про встановлення огорожі по вулиці Винниченка, 10, під’їзди будинку якого виходять на проїжджу частину. – Це у першу чергу – для безпеки діток, які часто вибігають з гуртожитку й опиняються на дорозі, а зараз мають хоч якийсь бар’єр, – каже мій співрозмовник.
На завершення зустрічі таки запитала, що ж далі у планах невтомного депутата, на що почула вичерпну відповідь: «Роботи – непочатий край, тому немає коли сидіти, склавши руки. Головне – не боятися роботи, а боятися не встигнути її зробити…»
Людмила ТРУБНІКОВА.
На знімку: Віктор ТАРАСЕНКО, депутат міської ради.
Фото автора.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *