«НАЙКРАЩИЙ ПОДАРУНОК ТА НАЙБІЛЬШЕ ЩАСТЯ – КОЛИ ЗА СТОЛОМ ЗБИРАЄТЬСЯ УСЯ ДРУЖНЯ РОДИНА. ЦЕ – ВЕРШИНА МРІЙ»

Нінель Ксенофонтівну Шаповал у Нововолинську знають більшість місцевих жителів, адже 45 років життя вона присвятила улюбленій роботі в медичній сфері. Розпочинала трудовий стаж у 1968 році дільничним лікарем-терапевтом, згодом лікарем-терапевтом підлітковим. Очолювала підліткову службу в дорослій поліклініці, далі – в дитячій.

Чимало хороших відгуків про неї й досі можна почути і від звичайних нововолинців, і від колег, і усіх тих, кому доля подарувала знайомство з цією прекрасною людиною. 27 квітня Нінель Ксенофонтівна зустрічатиме славний ювілей – 75-річчя від дня народження. Три роки тому вона залишила улюблену професію, але на заслуженому відпочинку без діла не звикла сидіти, має безліч справ, планів, задумів. А ще – годинами читає художню літературу, книги з психології, фен-шуй. А коли приходить весна –  порається на дачі, де щедрими плодами щороку обдаровують родину посаджені колись чоловіком абрикос та яблунька. З їхніх величезних плодів й досі дивуються сусіди. А серед літа її дачна ділянка перетворюється на справжній малесенький рай – зацвітають троянди та гладіолуси – улюблені квіти її чоловіка. Але про усе за порядком.

– Нінель Ксенофонтівно, розкажіть про себе, сім’ю, звідки родом.

– Народилася на Вінничині у місті Калинівка в родині службовців. Наш батько не повернувся із фронту, а мама, щоб поставити двійко дітей на ноги, працювала зранку й до вечора на будівництві, дідусь трудився на заводі. Наше виховання та домашні справи лягли на плечі бабусі, яка усьому давала лад. Згадуючи своє дитинство, не скажу, що воно було безтурботним, але горджуся, що зростали у дружній та хорошій родині, де головними цінностями вважалося виховання й трудолюбство. Після закінчення школи два роки працювала лаборантом у своєму навчальному закладі й тільки після цього здійснила найзаповітнішу мрію – стала студенткою Ужгородського державного університету, медичний факультет. Там і відбулося знайомство із другою половинкою, майбутнім чоловіком – Іваном Івановичем Шаповалом (нині, на жаль, його уже немає серед живих). Переконана, що його у місті люди пам’ятають як чудового лікаря, хорошу людину, бо залишив по собі світлі й чисті спо­гади, багатьом допоміг, поставив на ноги. У далекому 1966 році він за розподілом приїхав до молодого Нововолинська, де став працювати лікарем-анестезіологом-реаніматором, згодом очолив відділення анестезіології-реа­ні­мації у Нововолинській ЦМЛ. Він ніколи не переставав дякувати своїм колегам-наставникам, у яких черпав неоціненний досвід, мав на­дійну підтримку, це: Сокольський, Гід­зинський, Король, Берднік, Сушик та інші.

Вкупі, у любові та повазі, виростили доньку й сина… і відпустили в доросле життя.

– Знаю, що доля обдарувала Вас онуками, розкажіть про них.

–  Старшенька вже закінчила Київський авіаційний і нещодавно вийшла заміж, онук Іван у травні закінчує навчання теж у київському вузі, а онучка Настя зараз проживає у мене, бо навчається у 10-му класі ліцею-інтернату Волинської області. Із задоволенням допомагаю глядіти найменшенького Тимофія, він – другокласник.

– Тобто – без діла сидіти не доводиться?

– Навіть коли вдома залишаюся одна, теж сумувати не має часу, бо турботи та уваги вимагає улюбленець родини –  чотирирічний котик, породи британець, на ім’я Макс. Він у нас дуже доброї вдачі, грайливий та лагідний.

– Де черпаєте сили, і що вважаєте найголовнішим у житті?

– Сили черпаю з позитивних моментів. Потрібно навчитися радіти життю, усім його проявам. А найголовніше – це любов… Любов до всього: до ближнього, до оточуючих, до усього живого, що є у світі.

– Який подарунок для Вас стане найкращим до ювілею?

– Найкращий подарунок і найбільше щастя – коли за столом збирається уся наша дружня родина. Це – вершина мрій.

Людмила ТРУБНІКОВА.

На знімку: Нінель Ксенофонтівна Шаповал.

Фото автора.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *