НА ЧОРНОБИЛЬ ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались навесні,

Як сніжниця попелище біле

Розвівалось в рідній стороні.

 

Там згоріли гнізда і гніздечка,

Поржавіла хвоя і трава,

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась, наче тятева.

 

Не було ні стогону, ні крику,

Тільки пошум виморених крил.

Журавлі несли печаль велику,

Наче тінь невидимих могил.

 

Не спинились птиці на кордоні,

Де всякає атом у пісок.

І дивився батько з-під долоні,

І ридала мати в небеса.

 Д.Павличко.

Ця аварія назавжди залишиться в наших серцях вічним болем. Наслідки її страшні. Це мільйони людей, які постраждали від радіації. Виведена з господарського обігу частина території України під назвою «зона відчуження» – це сільськогосподарські землі, лісові масиви та водоймища. Зона відчуження – мертва зона, яка охоплює 2712 кв. км. Для когось це можливо і «зона відчуження», а для нас це Батьківщина. Це відірваний від України і змордований край Батьківщини. Це наша зона Національної трагедії. Повернімося в той страшний квітень 1986 року…

26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 км. від столиці України Києва, сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою.

Ось вже 32 роки ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров’ю мільйонів українців. Наслідки Чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.  А тоді, в ніч на 26 квітня 1986 року, мирно спала синьоока поліська земля, молоде містечко Прип’ять, що за 3 км. від атомної станції. Це була ніч з п’ятниці на суботу і люди чекали вихідних та прийдешніх травневих свят. В 1 год. 24 хвилини у приміщенні четвертого енергоблоку при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблока. Внаслідок вибуху була зруйнована покрівля четвертого блоку і машинного залу.

У ті хвилини світ навіть не збагнув, що сталося. Першими відчули поштовх вибуху та побачили велетенське полум’я у вигляді ядерного гриба мешканці Прип’яті та навколишніх сіл. Відразу ж вплив радіаційного опромінювання відчули на собі жителі іншого міста, що знаходилося на відстані 18 км. від станції – районного центру Київської області – Чорнобиля. До речі, це стародавнє місто (засноване ще за часів Київської Русі в 130 км. на північ від Києва) дало свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато у 1977 році. В 1986 році працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п’ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі.

Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов’язок.

27 квітня 19 осіб, які постраждали під час гасіння пожежі, були відправлені в Московську клінічну лікарню № 6. Незважаючи на зусилля лікарів, шістьох ліквідаторів врятувати не вдалося. Це лейтенанти В.Правик і В.Кібенок, старші сержанти В.Ігнатенко, В.Тищура, М.Титенок, сержант М.Ващук. Усі вони посмертно відзначені високими нагородами. В.Правику та В.Кібенку присвоєно звання Героїв. Цього звання удостоєний і майор Л.Телятніков (помер після тяжкої хвороби у грудні 2004 року на 54 році життя). На захист землі і народу України встали не лише пожежники, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії та будівництві захисної споруди – так званого об’єкта “Укриття”, який заховав залишки зруйнованого реактора. Це – робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, атомники з інших станцій, водії машин, що прийшли на ліквідацію аварії. Це і льотчики гелікоптерів, з яких у воронку закидали пісок. Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу. Це були люди з усіх куточків України. На ліквідації аварії працювала велика армія медичних працівників, які надавали невідкладну допомогу всім, хто був у ті дні біля зруйнованого реактора. На жаль, з ліквідацією аварії на атомній, біда для України не вщухла. Страшною радіацією було заражено землю, воду, повітря на великій території. Радіоактивною чорнобильською хмарою зачепило Білорусь, Росію, окремі райони Кавказу, Сибіру, Середньої Азії, майже всі країни Західної Європи. Кажуть, що Чорнобиль набагато перевищив рівнем радіації, ніж була у місті Хіросімі. Найбільш небезпечна 30-кілометрова зона відчуження, площа якої становить 2044 квадратних кілометри. Вона була офіційно визнана непридатною для життя. Ці землі було огороджено і названо Чорнобильською зоною.

Проходять роки. Чорнобильське лихо розчинилося у мальовничій природі України, у її духмяному повітрі, у білосніжному цвітінні садів, у джерельних криницях. Життя триває…

Світлана УСИК, Лілія БОГДАНОВИЧ,

навчально-методичний центр ЦЗ та БЖД Волинської області.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *