ЮВІЛЕЙНИЙ КВІТЕНЬ СЕРГІЯ ОЛЕКСІЙОВИЧА

Бути учителем – це не просто вибір людини, це – покликання. Знайти та підібрати потрібний ключик до дитячих сердець, а тим більше до підлітків, з котрими удома не завжди дають раду батьки, справа надважка. Але педагоги – це ті люди, для котрих немає неможливого, бо не тільки сіють у дитячих душах усе добре, чисте і світле, а й наповнюють необхідним багажем знань.

Свого часу педагогічну стежину обрав для себе і Сергій Олексійович Трофимчук, директор Нововолинської загальноосвітньої школи №7, депутат міської ради. Так сталося, що цей квітень для  нього особливий та щедрий на ювілейні дати – 50-річчя від дня народження та 18-річчя перебування на посаді директора школи.

 

– Виходить, що навчальний заклад очолюєте вже 18 років, Ваш директорський стаж зустрів свого роду повноліття?

– Напевно, що так. Тобто вже є чималий досвід, певні досягнення, плани та їх реалізація. У школі працюю більшу половину свого життя, тому уявити себе на якійсь іншій роботі просто не можу. Як директор – завжди намагаюся бачити свою школу в розвитку.  Не скажу, що прагнемо з колективом бути кращими за інших, просто сьогодні ми хочемо бути кращими за нас вчорашніх. І чимало вдається, це тішить.

– Розкажіть нашим читачам про себе, родину.

– Родом з Рівненщини. Закінчив Луцький педагогічний інститут імені Лесі Українки, істо­ричний факультет. Так як моя друга половинка з Нововолинська, сюди й переїхав, тут розпочав свій педагогічний шлях учителем історії та правознавства спочатку в ЗОШ №3. З 2000 року – директор ЗОШ №7. Історію та правознавство викладає у ліцеї-інтернаті Во­линської обласної ради моя дружина Лариса Миколаївна. Тож освітянського хліба скуш­ту­­вали обоє, але про це не шкодуємо. Разом виростили і виховали сина Дмитра, котрий недавно створив свою сім’ю. Він уже працює, закінчив юридичний факультет Східноєвропейського національного універ­ситету імені Лесі Україн­ки.

– Чим любите займатися у вільний від роботи час?

– На жаль, часу завжди обмаль, не вистачає так, як би цього хотілося. Проте, на улюблені ігри у волейбол, теніс чи футбол, навіть попри втому – завжди знаходжу вільну хвилинку. Я взагалі не люблю пасивний відпочинок, намагаюся постійно кудись їхати, йти, рухатися, аби лишень не сидіти на місці. Дуже люблю перебувати на природі з родиною та друзями. Влітку – це обов’язково рідна Рівненщина та о. Світязь. Маємо дачу на річці Західний Буг, там теж захоплюють чудові краєвиди, а головне – можна порибалити. Мисливство та рибальство – це два моїх головних заняття.

– А трофеями якими можете похвалитися?

– Давайте про трофеї не будемо, бо вагомими не похвалюся. А захоплення рибальством чи мисливством – не задля здобичі, а задля душевного спілкування з друзями у гармонії з природою, це дає такий заряд нових сил та відновлення, які словами не передати.

– Яким книгам надаєте перевагу?

– Читати люблю, але знову ж таки не вистачає того самого часу, бо поки проженеш усю обов’язкову літературу, на улюблену сили не лишається. А взагалі перевагу надаю історичним романам та історичним документальним фільмам.

– Як директор, що плануєте змінювати найближчим часом у Вашому навчальному закладі? Якими досягненнями уже багаті?

– Найбільшою мрією та основним моїм завданням, як директора, залишається реалізація  проекту по термоізоляції школи. Питання відкрите цілих три роки, але й досі не ви­рішене. Реалізація такого проекту дасть можли­вість  створити  належні умови  для  навчання, а також заоща­дити кошти на опалення закладу, зберегти будівлю від руйнування й забезпечити са­нітарно-гігієнічні умови. Зараз багато працюємо над проектом «Нова українська школа», головною метою якої є створення такої школи, у якій буде приєм­но навчатись й де надаватимуться учням не тільки знання, як це відбувається зараз, а й вміння застосовувати їх у житті. У нашому навчальному закладі працює науковий клуб «Шанс», а нещодавно під час обласних змагань з спортивного орієнтування школа №7 здобула І місце. Також навчальний заклад є базовим із туристсько-краєзнавчої роботи, а учні школи вже встигли побувати чи не в усіх куточках України. Гордістю є фольклорно-етнографічний музей «Берегиня», де налічується чимало рідкісних експонатів.

– Сергію Олексійовичу, як вдається знаходити сили, час та витримку і не розірватися між родиною, школою та депутатською роботою? З якими проблемами найчастіше звертаються виборці?

– Якщо людина звалює на власні плечі певні обов’язки, то мусить бути впевненою, що справить­ся. Тому намагаюся встигати робити усе так, як потрібно. Головне вірно усе спланувати та правильно оцінити власні сили й можливості, тоді усе вдаватиметься, тим більше, що маю неабияку підтримку та розуміння з боку сім’ї. Це багато вартує. Прийом виборців веду прямо у школі, більшість людей знають мене особисто й де працюю. Звертаються впродовж усього робочого дня, у будь-яку зручну для них годину. Більшість питань, з котрими приходять, стосується комунальних послуг, тепло- чи водопостачання. Намагаюся допомогти кожному, якщо це реально і у моїх силах.

– Яким бачите майбутнє України?

– Надіюся, що вже найближчим часом на нашій Україні настане нарешті мир. Країна вийде на новий рівень і будуть втілені усі реформи. Відбудеться зрештою цивілізаційний прорив, який забезпечить докорінну зміну картинки за вікном, народить гармонійний і красивий світ. Для цього потрібні лише політична воля, чистий творчий розум та любов до народу.

Спілкувалася Людмила ТРУБНІКОВА.

На знімку: Сергій Олексійович ТРОФИМЧУК, директор ЗОШ №7, депутат міської ради.

Фото автора.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *