БУДІВЕЛЬНИЙ ПОЧЕРК ВОЛОДИМИРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА І ДО СЬОГОДНІ ЗБЕРЕЖЕНО НА ДЕСЯТКАХ ЖИТЛОВИХ Й АДМІНІСТРАТИВНИХ, ШАХТНИХ СПОРУДАХ МІСТА

На Івана Купала одному з першобудівників Нововолинська

Володимиру Олександровичу Гочачку виповнилося 90 років 

Подумати тільки – у житті однієї людини вмістилася ціла епоха, пов‘язана із народженням наймолодшого на Волині міста, його розвитком, сьогоденням. І, звичайно, з життям його родини. Сидимо у затишному, гарно обладнаному, затишному будинку пана Володимира, який він зводив своїми руками. Поруч дружина – Марія Семенівна, також колишній будівельник. Таке ж ошатне, впорядковане подвір‘я потопає у квітах, екзотичних кущах. Наш співрозмовник, незважаючи на поважний вік, енергійний, жвавий, пам‘ятає все до дрібниць: дитинство і післявоєнні роки у селі Туричани на Турійщині, якою була служба в Збройних Силах, як після демобілізації в 54-му прибув у Нововолинськ.

– Тоді це було невеличке селище, – згадує Володимир Олександрович, – і повірте, мені дуже приємно, моїм синам і невісткам, п‘ятьом внукам і п‘ятьом правнукам, що я доклав разом із своєю бригадою зусиль, щоб Нововолинськ став таким красивим.

Володимир Олександрович – з тих чоловіків, яким від батьків, дідів передався неоціненний талант: за що не візьметься – все в нього виходить солідно, як кажуть, на п‘ять з плюсом. Ветеран пригадує, як у 50-і без зайвих роздумів та вагань ще холостяком взяв земельну ділянку і почав зводити будинок. І кавалером на той час він був завидним – молодий, працьовитий та ще й має власне житло. Невдовзі привів у хату дружину Марію.

– Ви зазначте, – додає син Микола, ветеран шахтарської праці, у трудовій книжці якого, до речі, єдиний запис – шахта №4, – у батька більше 60-ти років трудового стажу, і разом з мамою вони у парі вже більше шістдесяти років. На ювілеї ми батькові дали наказ – жити мінімум до ста років, завжди виглядати так, як зараз. І віримо, що так і буде, бо вони з мамою – наша підтримка, наші обереги, найкращі порадники.

У житті Володимира Олександровича є ще одна гірка сторінка – чотирнадцятирічним хлопчаком був вивезений на роботи у фашистську Німеччину, де три з половиною роки працював на шахті. Завзятий до праці, тому вже у молодому місті Волині його відразу помітили – доручили керувати комплексною будівельною бригадою. В нього прекрасна кладка виходила. Та й зараз, у 90 років, зможе це зробити. Бо досвід величезний мав: в робочий час будував місто, а у вихідні – синові хату. Освоїв і багато інших робіт – штукатурні, малярні.

– Нашу роботу в ті далекі роки може оцінити й сучасне покоління, – розповідає пенсіонер, котрий у душі досі залишився будівельником. – Стиль роботи сьогодні можна побачити на приміщеннях спорткомплексу «Шахтар», Палацу культури, численних житлових будинків, цукрового заводу у Володимир-Волинському, шахти №9, на жаль, на інших копальнях – №5 і №8 вже вони «стерті з лиця землі» після закриття.

Слава й повага знаходили завжди Володимира Олександровича. Дружина Марія Семенівна показує великий стосик грамот, відзнак, у 1963 році удостоєний Почесної грамоти Верховної Ради УРСР, а у 1971 році нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Володимир Олександрович з приємністю згадує ті десятки років, які трудився у ремонтно-будівельному управлінні.

– Я був бригадиром, а майстром у мене був нинішній міський голова Віктор Борисович Сапожніков, його дружина Тамара Олексіївна як бухгалтер-економіст облікувала нашу роботу, – спогади молодять обличчя співрозмовника. – До сьогодні у мене, як і в дружини, збережені чудові спогади про цих людей і нашу спільну працю у трудовому колективі РБУ. Характер і досвід Віктора Борисовича гартувався тоді, який, на мою думку, досить йому прислужився на такій відповідальний посаді.

Незважаючи на важке сьогодення, ветеран пишається прожитими роками, тішиться сім»єю, особливо внуками та правнуками, для яких життя дідуся – приклад для наслідування. А ми, покидаючи цю привітну родину сонячного липневого дня, домовилися, що на сторічний ювілей нас запросять на гостину. А Володимир Олександрович пообіцяв, що, взявши кельму у руки, прокладе ряд цегляної кладки.

Ігор Лісовий.

На знімку: Володимир Олександрович і Марія Семенівна Гогачки.

На знімках: родина Гочачків: справа наліво) син Микола, Володимир Олександрович і дружина Марія Семенівна, невістка Лариса; ювіляра вітає начальник відділу будівництва, комунального господарства і газифікації міськвиконкому Богодан МИРОНЮК.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *