«СВОЇЙ ПРОФЕСІЇ НІКОЛИ НЕ ЗРАДЖУВАЛА. НАМАГАЮСЯ ЖИТИ З БОГОМ У СЕРЦІ ТА КОРИСТЮ ДЛЯ ЛЮДЕЙ»

Одними з перших педагогів у житті людини є вихователі у дитячому садочку, звідки й розпочинається маленька дорога у незвідане життя. Уже так склалося, що у дошкільних навчальних закладах – жіночі колективи. Але кому ж, як не жінці, дано від природи турбуватися, любити, берегти і тонко розуміти дитячу душу. Бо жінка – берегиня роду людського. Працювати із дітками – покликання, і лишень тільки ті, у кого серця сповнені світла і тепла, залишаються незмінними своїй професії, і закарбовуються добрим спомином у дитячих серденьках. Саме такою світлою є для своїх вихованців, батьків та колективу Ярослава Анастасіївна Івашко, директор дошкільного навчального закладу №9 «Дивосвіт», педагогічний стаж якої сягнув 36 років. Тиждень тому Ярослава Анастасіївна зустріла ювілей з двома п’ятірками, пропонуємо Вам, наші читачі, святкове інтерв’ю з нагоди ювілею.

– Ярославо Анастасіївно, розкажіть трішки про себе, де народилися, хто вплинув на вибір професії?

– Народилася у Рожищенському райо­ні, селі Сокіл, звідки родом наш поет Олександр Богачук. Після восьмирічки вступила на навчання у Володимир-Волинське педагогічне училище, яке закінчила з відзнакою. У серпні 1982 року розпочала трудову діяльність у дитячому садочку №5 міста Нововолинська, куди була направлена за розподілом. Вийшла заміж, чоловік працював у міліції, звідти й пішов на заслужений відпочинок. Разом виростили й виховали двох діток. Десять років працювала за фахом у різних ре­гіонах, а у 1992 році знову повернулася на роботу в Нововолинськ, у рідний садок №5. З травня 2012 призначена на посаду завідуючої дошкільного навчального закладу №9. Чи мріяла про якусь іншу професію у дитинстві? Швидше – ні, бо цей вибір склався якось сам собою. Моя мама працювала вихователем у садочку, я пішла її кроками, адже не раз бувала у неї на роботі й підсвідомо, ще з дитинства, визначилася ким стану в майбутньому. Дуже рано втратила батька, але мама згодом створила нову сім’ю й зуміли ви­ростити чотирьох дітей й усім дати освіту. До речі, вищу освіту я здобула вже у зрілому віці, закінчила ВДУ (тепер СНУ) імені Лесі Українки, спеціальність – дошкільне виховання.

– Що для Вас робота? Розкажіть про колектив, який очолюєте?

– Своїй професії ніколи не зраджувала. За роки роботи встигла полюбити дитячий садочок, який став для мене другою домівкою. Але як для керівника, у першу чергу – це обов’язок, відповідальність та уміння дбати та розвивати заклад, аби він відповідав усім нормам: мав естетичний вигляд, був достатньо умебльований, відремонтований, модернізований. Адже дитина віддається до дитячого садочка для різнобічного її розвитку  та виховання, тому для цього мають бути створені усі належні умови. Радію, що випала честь працювати у молодому, дружньому та згуртованому колективі. Мої колеги дуже трудолюбиві, а, що найголовніше – творчі.

– Чи були такі моменти, коли Ви сумнівалися у власному виборі чи, можливо, хотіли змінити професію?

– Такого не пригадую.  Як зараз прий­ня­то говорити, не було так званого педа­гогічного вигорання. Щоправда мали місце моменти, коли опускалися руки, але рятувала внутрішня потреба у спілкуванні з колегами, дітьми…

–  У чому плюси і мінуси директора дитячого садочка?

– Мінусів не бачу – це моя улюблена ро­бота, а плюси – формувати політику сучасного дошкільного виховання, дбати про дітей, пізнавати та розвивати їхні та­ланти, формувати якісні стосунки з родинами вихованців.

– Відкрийте секрет, як вдається налагоджувати спілкування з батьками?

– Між батьками та працівниками садочка має бути, у першу чергу, довіра. Залучаємо батьків до спільної виховної роботи, робимо їх своїми партнерами завдяки спільним справам: поліпшення матеріальної бази садочка, проведення батьківських зборів, конференцій, святкових ранків.

– Ваше ставлення до життя у п’яти словах?

– Активність, пізнання, результатив­ність, віра та оптимізм.

– Ваше кредо. Улюблений вислів.

– Жити з Богом у серці та користю для людей.

– Чим відрізняється садочок вчора і сьогодні?

– Дуже змінилися дітки. І хоча вони стали більш осучаснені новітніми техно­логіями, проте через це втрачають живе спілкування, а звідти й – розмовні проблеми. Зараз малеча дуже непосидюча і важко їх чимось зацікавити.

– Як Ви відпочиваєте від важких тру­до­вих буднів? У чому знаходите від­душину?

– Раніше вільний час проводила за в’язанням, макраме. Зараз дуже захопи­лася вишивкою. Вишиваю картини, одяг. Це заняття відволікає від тривожних думок, ніби зцілює. Але найбільшим баль­замом для моєї душі є онуки. Разом з ними повністю занурююся у загадковий дитячий світ – світ цілковитої гармонії, позитиву та щастя.

Людмила ТРУБНІКОВА.

На знімку: Ярослава Івашко, директор дошкільного навчального закладу №9 «Дивосвіт».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *