УПА – ВІДПОВІДЬ НЕСКОРЕНОГО НАРОДУ

Війна. Ми, українці, мали вибір. Ми могли здатися під натиском переляканих приводом війни союзників, як чехи. Ми могли переметнутися на сторону агресора, як угорці. Але вибір є завжди. Ми свідомо вибрали боротьбу. Війну проти двох агресорів. Проти нацизму і комунізму. Потуги одного з них стало б, щоб знищити українців і Україну. Не Україна роздавала карти в цій ситуації. Нацизм і комунізм прийшли самі. Вони відбирали свободу, тисячами вивозили і розстрілювали. Відбирали власність, заганяючи у колгоспи. Відбирали право голосу, заганяючи на вибори під дулом автомата. Відбирали віру, замикаючи церкви. Відбирали культуру, забороняли рідну мову, палили бібліотеки.

УПА зродилась як відповідь нескореного народу.

«Ми боремося за волю і правду не тільки тому, що її потребуємо для себе, але передовсім тому, що Бог дав людям ці скарби і такі закони, а основою нашої волі є: йти за волею Божою», – говорив наш провідник Степан Бандера.

Гідність вільної людини. Вільної – отже тієї, яка розпоряджається собою і користується всіма правами. Отже, здатна себе захистити. Отже, свідома своїх прав та обов’язків.

У таких повстаннях народжується європейська аристократія духу. Бо виступити проти сильнішого ворога, керуючись тільки власним поняттям честі, битися до кінця, мислити вперед на десятиліття, самообмежуватися заради інтересу інших, жертвувати фізичним існуванням заради честі – це ті ознаки, які у Європі означали аристократа.

Це лицарство, шляхетство, джентльменство. Обов’язок доброї  волі. При­мусової мобілізації не було. Повстання – річ добровільна. Повстати, аби повернути собі свободу і гідність – це те, що робить людину людиною, «подобою і образом Божим».

Найбільше диво –   бути собою, поставити гідність вище за власне життя, за благополуччя, добробут та гроші.

Люди йшли на смерть, щоб не жити рабами, не підкорятися нав’язливій та химерній владі. За право вибору, як прояв найвищої відповідальності за власне життя і соборну державу. І це право ніхто не може забрати. Тому сьогодні, не дивлячись на цинічних перевертнів, розчарованих зрадою та тих, хто шукає романтизму у смерті, я бачу, що Україна змінилася і перейшла ще одну точку неповернення.

Вільного від раба відрізняє гідність і честь. За них і билися. Ці поняття відстоюємо і нині.

УПА, кіборги Донбасу  стали  відпо­від­дю нашого нескореного народу, єди­ним способом заявили про власну суб’єктність. Тут немає півтонів. Або ти вважаєш, що маєш право повстати, боротись і робиш це, або ні. Третього не дано. Як і шляху для відступу.

Україна без пам’яті про УПА,  банде­рівців, які стримували нацистський та сталінський терор, а згодом розвалили імперію ГУЛАГу, без дисидентів, які від них підхопили естафету боротьби за незалежність, без масового національно-демократичного руху кінця 1980-тих – початку 1990-тих, без Шухевича, Стуса, Чорновола – така Україна буде  лише тимчасовою країною.

    Без пам’яті про повстанців 1940-вих років до наших днів не дожила б пам’ять про  борців  1920-тих, про Холодний Яр та спротив напередодні Голодомору – ми мали б лише довгу історію покори нашого народу. Точніше не мали б ні історії, ні народу.

Тому тим, кому заважає демократична сильна незалежна Україна так важливо знищити історію УПА, розірвати неперервний ланцюг боротьби українців за свободу.

Тільки свідомість, зорана пам’ятю, може зростити майбутнє. Пам’ятаймо!

Молюсь за тебе, Україно!

Щодня й щоночі у думках,

Коли ми разом – ми єдині,

Молюсь за кожного із нас.

Я прошу в Тебе, милий Боже,

Щоб мир настав на цій землі,

Щоби серця не зупинялись,

Адже вони ще молоді…

І прошу волі для народу,

Будь-ласка, Боже, збережи

Життя людей і їх свободу,

Будь-ласка, нам допоможи…

Мабуть, в цей час лише молитва

Доречна у моїх рядках,

Я сподіваюсь, що почує

Мене Господь на небесах, –

І буде мир в моїй країні,

І буде спокій у серцях,

І стане вільна Україна…!!!

Я знаю, – там, на небесах,

Є душі тих, хто вже загинув

У цій жорстокій боротьбі,

Та пам’ять вічна залишилась

У кожній людяній душі.

Молюсь за тебе, Україно,

В молитві сила моїх слів,

Молись і ти, бо ми – єдині,

Молись за тисячі життів…

Автор вірша: Марія Скочиліс.

Підготувала Любов Кравцова.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *