Українська залізниця як дзеркало національної ментальності

Свіжий анекдот. З життя, що називається…

«- Ого, куме, як то вам вдалося свого барильця позбутися?! Справжнім козаком стали! Поділіться секретом…

-І ви би, куме, своє сальце на пузі скинули, якби з того клятого моднячого потяга пару кілометрів по снігу пробігли, щоб на єроплан не спізнитись…».

Про швидкісний супер-експрес з Києва до аеропорту «Бориспіль», який зламався наступного дня після запуску не говорить хіба що патологічно байдужий. Це диво техніки мало стати черговим досягненням «Укрзалізниці», бо ж запускали його в останній листопадовий день з великою помпою найвищі державні посадовці. А вже наступного дня цей супер-експрес, який милував зір яскравою синьо-білою, з вкрапленням жовтинки, плямою, зламався в дорозі, не доїхавши 5 кілометрів до летовища… І не один кум, плюнувши на «Укрзалізницю», покладаючись на власні ноги, місив бориспільські сніги, обливаючись потами, щоб устигнути на свій рейс. А ще через три дні новий потяг знову зламався і його в депо…просто затягнули на буксирі в тепловоза.

А чому, власне, дивуватись, на що нарікати – все, як завжди. Співзасновник організації «Громадський контроль «Укрзалізниці» Віктор Гаврона «розкрив секрет»: перед запуском підготовку експресу зробили в об’ємі номінального зносу, замість того, щоб визначити фактичний знос і відповідно до нього ремонтувати. І додаткові «квіточки» – кілька електричок до того, як стати «повітряними експресами», – «два роки гнили під забором». Тобто, знайшли, підрихтували, файно помалювали… То вже не треба було тої показухи при запуску…

Наша рідна «Укрзалізниця», чесно признаюся, мене не раз налякала своїми прихованими несподіванками. Починаючи з дитячих літ, і аж дотепер. Майже щоразу, коли доводиться користуватися залізничним транспортом, не перестаю дивуватися тому, як «покращується» обслуговування пасажирів.

Одного разу з чоловіком провідували бабусю, яка проживала в невеличкому селі у Володимир-Волинському районі. А що автобусне сполучення з райцентром було нікудишнє, верталися додому ковельським потягом. На станцію Бубнів нас проводжала тітка. Я отетеріла, коли побачила там жінок з невеличкими табуретками. Для чого? «Зараз побачиш», – відповіла тітка. Коли потяг зупинився, моє серце упало в провалля: з так званого перона без отого стільчика влізти у вагон було просто неможливо. Добре, що я була з чоловіком – він мене якось туди висадив, а потів і сам підтягнувся.

З черговим сюрпризом зіткнулася на вокзалі у Шепетівці Хмельницької області, куди приїхала до родичів. Було це пізньої осені. У гості відправилася у туфлях  на високих підборах. На третій день гостювання випав глибокий сніг. На вокзалі ми очікували поїзд до Львова, мали квитки в 19- й вагон. Оголосили: нумерація вагонів з голови поїзда, ну, ми і побрели в лівий кінець вокзалу, бо сніг ще не встигли розчистити. І тут, уявляєте, підходить потяг, а 19-го вагона … нема! Що ж робити? Я в паніці відшукала на пероні чергового. В розпачі кричу: де 19 вагон?! А він так незворушно-спокійно відповідає: та причепила перед першим… Ах, мамо рідна, як же ж я по тому снігу на тих височенних обцасах  бігла…І таких приколів було немало…

Я вже на кажу про вологу сіру постіль, вікна, що не відчиняються або не щільно зачиняються, псячу холодригу або, навпаки, неймовірну задуху (бо ж кондиціонерів нема!), про обпльовані немиті смердючі туалети як і неохайні склянки на чай, псевдо-каву і дорожезну воду чи печиво… Бо ж кошти «Укрзалізниці» легко витікають по добре змащених рейках… І побороти цю корупцію на залізниці ще важче, ніж в іншій галузі. Пригадуєте, два роки тому, влітку 2016-го, українську залізничну монополію очолив відважний поляк Войцех Бальчун. Рокер, який при тому п’ять років керував найбільшим у Польщі та країнах ЄС логістичним вантажним залізничним оператором і вивів його з безнадійного стану, погодився стати топ-менеджером і рятувати «Укрзалізницю». Після року його роботи на цій посаді в українських ЗМІ проскакували різні цифри, буцім поляку таки вдалося зліквідувати мільярдні збитки підприємства і навіть досягти прибутку. Але «екстремальна місія» поляка, як сам Бальчун назвав своє перебування на посаді керівника «Укрзалізниці», завершилася великим пшиком. В одному з останніх своїх інтерв’ю влітку минулого року найголовнішим своїм досягненням він назвав те, що звідти вирвався і живим повернувся додому.

…Всі – в очікуванні свята. Щиро співчуваю тим, хто поспішатиме до рідних чи друзів за посередництвом нашої рідної «Укрзалізниці», яка в будь-який момент може піднести вам «сюрприз».

Алла Лісова.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *